Сохранено 2800753 имен
Поддержать проект

Реабілітовані історією. Кіровоградська область. Книга 5

Записей на странице:
Всего записей: 2'406, страница 32 из 121
Дудник Андрій Андрійович
1915 р.н., с.Миронівка, українець, освіта 7 класів, член ВЛКСМ у 1934-41 роках, рядовий 9-го батальйону 230-го Алтайського запасного стрілецького полку 53-ої армії з 1943 року. Заарештований 15.02.1944 відділом контррозвідки “Смерш” 230-го АЗСП (“працюючи під час німецької окупації секретарем сільуправи, проводив антирадянську агітацію; зрадницька діяльність: в якості паперу для писання використовував колишні радянські бюлетені таємного голосування з надрукованими на звороті кандидатурами комуністів і сільських активістів – результатом цього став арешт і розстріл німцями секретаря парторганізації Гореного”). При етапуванні Дудника із камери попереднього ув’язнення Котовського РВ МВС у Балтську тюрму, утік з-під варти. Справа припинена до встановлення місцезнаходження підозрюваного. Дудник після втечі потрапив на фронт, де був поранений і 31.03.1945 помер від ран. Похований на площі Кірамштрасе у містечку Штамсберг, південно-західніше м.Данціг, Німеччина. Реабілітований 7.08.1952 УМДБ...
Дука Кіндрат Семенович
1894 р.н., с.Янове Глинського району (нова назва – с.Іванівка Світловодського), українець, освіта початкова, проживав на х.Чаусівському Занфірівської сільради Олександрійського району, хлібороб-заможник. Заарештований 23.02.1931 Олександрійським РВ ДПУ (“у 1919 році займався спекуляцією кіньми і зернохлібом; у липні 1920-го разом із Василем Чередниченком і Василем Пилипенком пограбували чотирьох відсталих від частини червоноармійців, забравши в них гвинтівки і казенне обмундирування, і пішли у повстанський загін Іванова, де пробули три тижні; у лютому 1930 року вступив до артілі “Наш путь”, а весною забрав свою худобу, чим спровокував інших, і артіль розпалась; агітував проти сівби, восени закликав селян не здавати хліб державі”). Засуджений 16.05.1931 Олександрійським райнарсудом до 5 років ув’язнення у виправно-трудових таборах з позбавленням громадянських прав на 5 років. Реабілітований 29.11.1989 Кіровоградським облсудом. (П – 13968)
Дунін-Марцинкевич Іван Бонавентурович
1878 р.н., м.Ігумен (нова назва м.Червень) Мінської області (Білорусія), поляк, освіта вища (Ризький політехнічний інститут), проживав у м.Кіровограді, завідувач будівельного бюро заводу “Червона зірка”. Заарештований 14.08.1937 Кіровським МВ НКВС (“разом із Василем Анікіним, Георгієм Буртманом, Іваном Вагою, Євгеном Гау, Костянтином і Оленою Фіншвальдами та Володимиром Шахалковським належав до шпигунсько-диверсійної підпільної організації, створеної резидентом польської розвідки Бруно Земеком – виїхав легально з СРСР у м.Лодзь, Польща, 1933 року, за завданням якого вів шкідницьку діяльність, спрямовану на підрив радянського господарства і на користь іноземним державам”; за переглядом справи у 1956 році: дуже позитивні характеристики з-під пера викладачів, зокрема заступника директора технікуму Івана Мірошниченка, та випускників будівельного технікуму, де викладав Дунін-Марцинкевич, був депутатом і членом президії міськради, головним інженером будівництва греблі біля електростанції...
Дяченко Лідія Петрівна
1925 р.н., м.Кіровоград, українка, освіта неповна середня, член ВЛКСМ, безробітна. Заарештована 19.05.1948 управлінням МДБ Кіровоградської області (“у 1941 році стала на службу в німецькій організації “Дойче люфтганза”, у серпні 1942-го виїхала в м.Мюнхен і працювала в отелі “Кьонінсгоф”, відомому світовій громадськості як притон фашистських шантажистів; після війни знаходилась у зоні окупації англо-американських військ, оброблялась в антирадянському дусі; повернувшись в СРСР, виїжджала в Ленінград, де серед студентів корабельного інституту вела антирадянську агітацію наклепницького характеру; в листах до репресованої братової Наталі Добровольської писала про тяжке матеріальне становище трудящих, про голодну смерть, безправність радянських людей, вихваляла життя в Німеччині та інших капіталістичних країнах”). Засуджена 12.02.1949 особливою нарадою МДБ СРСР до 7 років ув’язнення у виправно-трудових таборах (Каргопольлаг). Реабілітована 31.03.1989 Кіровоградською облпрокуратурою. (П...
Ейзенкірх Варфоломій Антонович
1925 р.н., с.Мангейм Зельцського (нова назва с.Кам’янка Біляївського) району Одеської області, німець, освіта неповна середня, проживав у м.Кіровограді, електромонтер. Заарештований 12.05.1945 відділом контррозвідки “Смерш” 3-го гвардійського танкового корпусу (“під час німецької окупації працював їздовим та експедитором хлібозаводу №2 у Кіровограді; в листопаді 1943 року разом з батьками виїхав до Німеччини, жив у м.Нойбранденбург, працював на авіазаводі, у 1944-ому прийняв німецьке громадянство”; батько Антон Варфоломійович пішов служити в частини німецької армії “Фольксштурм”, мати з двома сестрами залишилась жити у Нойбранденбурзі; разом з Варфоломієм заарештовані й вивезені в СРСР його брати Іван та Отто). Засуджений 31.05.1945 військовим трибуналом 3-го гвардійського танкового корпусу до 10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах. Реабілітований 4.06.1959 трибуналом військової частини №48240. (П – 4920)
Епельман Меєр Мендельович
Ерро Володимир Миколайович