Сохранено 2637949 имен
Поддержать проект

Реабілітовані історією. Кіровоградська область. Книга 3

Записей на странице:
Всего записей: 3'649, страница 7 из 183
Бардиш Свирид Климович
1900 р.н., с.Інгуло-Кам’янка, українець, освіта початкова, рядовий член колгоспу ім.Будьонного з 1929 року, червоноармієць 14-ої гвардійської дивізії від червня 1941-го. Заарештований 10.01.1942 комендантським взводом 96-ої стрілецької дивізії (антирадянська агітація у воєнний час: “8.01.1942 о 9-ій вечора на зустрічі нового поповнення із командиром та комісаром дивізії під час промови про традиції і завдання, які належить виконати дивізії, Бардиш став викрикувати: “Годі, чули вже! Розводьте по квартирах, бо стомились після маршу і їсти хочеться!” і став свистати, його підтримали інші криком і свистом, в результаті чого вийшов ґвалт; при затриманні Бардиш чинив опір і не хотів вийти зі строю”). Засуджений 27.01.1942 військовим трибуналом 14-ої гвардійської стрілецької дивізії до розстрілу, вирок виконано 4.02.1942. Реабілітований 9.04.1990 трибуналом Київського військового округу. (11301 – П)
Бардіян Олексій Якович
1911 р.н., с.Мартоноша, росіянин, освіта початкова, член ВЛКСМ, проживав у м.Тимковичі Мінської області (Білорусія), червоноармієць 17-го прикордонного загону 12-ої прикордонної застави. Заарештований 20.10.1932 особливим відділом 17-го ПЗ (“повернувшись 25 серпня із відпустки у с.Мартоноша, розповсюджував серед військових чутки, що в рідному селі від голоду померло 1800 осіб, трупи яких тижнями валялись неприбраними, в колгоспі здохло 150 коней, лишилось усього 10, тому поля обробляються коровами, населення підтримує своє існування травою, посилався при цьому на твердження голови сільради Барбароші; червоноармієць Микола Скрипник, 1909 року народження із Чутівського району на Полтавщині, комсомолець, покликаний на службу в Червону армію у 1931 році, після розповіді Бардіяна мовив: “Якщо моя мати напише подібне, я застрелюсь”, протягом кількох днів не міг заспокоїтись і просив усіх пояснити йому, як це так може трапитись у Радянському Союзі, щоб стільки помирало від голоду, врешті не...
Баркар Іван Васильович
1890 р.н., с.Малігонове Тираспольського округу (Молдова), українець, неписьменний, проживав у с.Новоолександрівка Савицької сільради Новгородківського району, селянин-середняк. Заарештований 2.02.1930 Зінов’євським окрвідділом ДПУ (“у 1918 році викликав німців у село і виказав їм бідняків, які ліквідовували поміщицькі маєтки – їх було покарано шомполами”, “у 1920-ому закликав селян організовано повставати проти радянської влади: “Червона армія – це грабіжники”, агітував проти розверстки, ховав свій хліб у ямах і раяв іншим селянам робити так само”, “агітував проти колективізації: “Сози – це панщина, де селян обмінюватимуть на собак”, “Треба сіяти не пшеницю, а кукурудзу, її комуністи не заберуть, а якщо заберуть, то не шкода – хай жирують”, “у лютому 1930 року, не бажаючи усуспільнювати посівматеріал, змішав його з половою і закопав”). Засуджений 18.03.1930 особливою нарадою при колегії ДПУ УРСР до 3 років заслання на північ. Реабілітований 24.07.1990 Кіровоградською облпрокуратурою.
Барон Абрам Хакелевич
Батиршин Ісмагіл Муртазович (Іван Михайлович)
1906 р.н., м.Чистополь (Татарстан, Росія), татарин, освіта вища медична (Казанський медінститут, 1933), проживав у м.Казані, військовий лікар 5-го батальйону збірно-пересильного пункту 5-ої гвардійської армії. Заарештований 23.06.1944 відділом контррозвідки “Смерш” 5-ої гвардійської армії (антирадянська діяльність: “будучи у складі 86-ої стрілецької дивізії у вересні 1941 року на Полтавщині потрапив у оточення, у 1941-44 роках працював за німецької окупації у шпиталі м.Новоукраїнка, брав участь у відборі й відправленні місцевого населення на роботи в Німеччину; після звільнення радянськими військами мобілізований польовим військкоматом у 5-у армію – на збірно-пересильному пункті у травні-червні 1944 року серед військових (близько 200 осіб) зводив наклепи на ВКП(б) і радянський уряд, вихваляв німецьку армію, висловлював зневіру у перемозі Червоної армії”). Засуджений 6.01.1945 військовим трибуналом Кіровоградського гарнізону до 10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах з...
Батранча Созон Тимофійович
1879 р.н., с.Марковичі (Бесарабія), молдаванин, освіта початкова, член ВКП(б) у 1929-30 роках, проживав у с.Розлива, поштар колгоспу. У 1906 році військово-морським судом був засуджений до 3 років неволі за участь у повстанні на броненосці “Потьомкін”; у 1919-ому працював начальником міліції м.Златополя, вів боротьбу з повстанськими загонами Завгороднього і Кваші. У 1932 році на посаді рільника колгоспу був засуджений до 1,5 року позбавлення волі за недбале ставлення до своїх обов’язків. Втретє заарештований 7.09.1937 Златопільським РВ НКВС (контрреволюційна діяльність: “агітував проти підписки на державну позику, дискредитовував колгоспне будівництво, висловлював невдоволення розстрілом Тухачевського”). Засуджений 9.11.1937 прокурором СРСР та НКВС СРСР до розстрілу, вирок виконано 23.11.1937. Реабілітований 14.10.1961 Верховним судом УРСР. (П – 5481)