Сохранено 2862442 имен
Поддержать проект

Единая база данных жертв репрессий в СССР

Включает в себя информацию о людях, репрессированных государством в период с октября 1917-го по 1991 гг., данные о которых собраны воедино из сотен книг памяти, расстрельных списков и мартирологов. Уже сегодня доступно для поиска более миллиона справок о репрессированых, имена многих публикуются впервые.

Записей на странице:

Все записи на букву «Н»

Всего записей: 70'003, страница 3299 из 3'501
Нікулін Костянтин Іванович
1884 р.н., м.Кунгур Уральської області (нині Пермської, Росія), росіянин, освіта початкова, у 1924-29 роках член компартії Чехословаччини і член ВКП(б) до арешту, проживав у м.Кіровограді, комірник заводу “Червона зірка”. Заарештований 11.10.1937 Кіровським МВ НКВС (“перебуваючи на службі в царській армії, у 1914 році потрапив у німецький полон і проживав у м.Квітленбург до 1919-го, згодом десять років жив у Празі, в 1929-ому вернувся в СРСР, Зінов’євськ, листувався з дружиною у Чехословаччині, провадив контрреволюційну націоналістичну пропаганду: “В Радянському Союзі треба місяць працювати, щоб купити черевики, яких за гроші ніде дістати”, в момент винесення вироку троцькістській банді Тухачевського, Якіра та інших Нікулін робітникам пояснював: “Що вони нам, сірякам, пудрять мізки, коли он такі великі люди йдуть проти ВКП(б)!”). Засуджений 28.11.1937 особливою нарадою НКВС СРСР до 10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах. Звільнений 11.10.1947 із Карагандинських таборів. Реабілітований 12.03.1957 трибуналом Київського військового округу. (П – 3612)
Німець Іван Костянтинович
1917 р.н., с.Свинаро-Павлівка (нова назва – Павлівка), українець, освіта середня, кандидат у члени ВКП(б), до війни працював секретарем сільради, проживав у м.Кременчуці Полтавської області. Заарештований 3.12.1943 Новогеоргіївським РВ НКДБ (“у грудні 1942 році був заарештований німецькою поліцією у підозрі партизанства, переданий у Кіровоградську тюрму, де в липні 1943-го завербований німецькою жандармерією як таємний агент з метою вступити в партизани, виявляти осіб, налаштованих проти німців, інформувати жандармерію; у вересні 1943 року пішов у партизани, де був до грудня 1943 року; при вступі у партизанський загін приховав від комісара та командира загону В.Уса, що є таємним агентом жандармерії”, “у 1971 році В.Ус дав свідчення, що Німець був добрим партизаном”). Засуджений 6.06.1944 трибуналом військ НКВС Кіровоградської області до 10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах. Реабілітований 31.03.1971 Кіровоградським облсудом. (П – 8250)
Навроцький Спиридон Михайлович
1882 р.н., м.Тараща Київської області, українець, освіта вища агрономічна (слухач Тимірязевської сільгоспакадемії) і юридична, член партії есерів у 1904-10 роках, проживав у м.Кіровограді, агроном-інтенсивник Зінов’євської міськради, старший агроном радгоспу заводу “Червона зірка”. Двічі заарештовувався у 1926 і 1930 роках за контрреволюційну діяльність. Втретє заарештований 10.04.1933 Одеським облвідділом ДПУ (“в добу Української Народної Республіки працював начальником Гайсинської, Кам’янець-Подільської пошти; на межі 1930-31 років ініціював створення антирадянської підпільної повстанської організації у с.Лозуватка Зінов’євського округу, в якій умовним знаком довіри був тризуб; звинувачувався також як секретний співробітник ДПУ, сексот, який не доносив органам про відомі факти контрреволюційної діяльності”). Засуджений 27.07.1933 особливою нарадою при колегії ДПУ УРСР до 3 років ув’язнення у виправно-трудових таборах. Реабілітований 10.08.1989 Кіровоградською облпрокуратурою. (П – 11142)
Нагорний Михайло Іванович
1923 р.н., с.Михайлівка Калачинського району Омської області (Росія), українець, освіта незакінчена вища педагогічна, проживав у м.Кіровограді, студент другого курсу літературного факультету Кіровоградського педінституту. Заарештований 7.11.1948 управлінням МДБ Кіровоградської області (“знаючи про існування антирадянської націоналістичної організації у Кіровограді, що ставила мету побудову Самостійної України, прагнучи створити матеріальну базу для організації, брав участь у розробці планів пограбування громадян, їздив на ці пограбування, але не здійснив своїх намірів з незалежних від нього причин” – 1954 року Михайло Нагорний, один із десяти звинувачуваних по цій справі осіб, написав ряд скарг, в яких він вказує, що “ніколи не був націоналістом, що свідчення про створення ним націоналістичної організації були результатом залучення його органами слідства до секретного співробітництва і що ця організація створена самими слідчими органами”). Засуджений 27.04.1949 трибуналом військ МВС Кіровоградської області до 25 років ув’язнення у виправно-трудових таборах з позбавленням громадянських прав на 5 років та конфіскацією майна. Управлінням КДБ Кіровоградської області 21.10.1955 справу припинено, звільнений. (П – 3318)
Невидюк Володимир Йосипович
1899 р.н., м.Точине (Торчин?) Волинської губернії, поляк, неписьменний, проживав у м.Кіровограді, рихтувальник заводу “Червона зірка”. Заарештований 27.09.1937 Кіровським МВ НКВС (“біженець із Польщі в роки Першої світової війни 1915 року; рядові члени підпільної контрреволюційної націоналістичної польсько-католицької організації під керівництвом відомого діяча Польської організації військової, ПОВ, ксьондза Соколовського, 14 осіб, які вели активну націоналістичну пропаганду, вихваляючи фашистський лад у Польщі: після закриття польського костелу в Кірово 1933 року створили конспіративні квартири з радіоустановками, збирали членів організації і влаштовували колективні прослуховування з Польщі контрреволюційних промов і проповідей польських державних діячів” – із 14 заарештованих по справі 11 розстріляно, 3 засуджені до 10 років неволі). Засуджений 15.11.1937 НКВС та Прокуратурою СРСР до розстрілу, вирок виконано 12.12.1937. Реабілітований 30.01.1957 Верховним судом СРСР. (П – 3476)
Негретов Павло Іванович
1923 р.н., м.Кіровоград, росіянин, освіта середня, член ВЛКСМ, без певних занять. Заарештований 28.08.1945 відділом контррозвідки “Смерш” 85-ої дивізії військ Прикордонно-внутрішньої охорони (“у липні 1941 року добровільно записався рядовим Червоної армії, у Дніпропетровську будував оборонні споруди, серед серпня під с.Чечеліївка Петрівського району потрапив у німецьке оточення, на грунті антирадянських, поразницьких переконань кинув зброю і вернувся в Кіровоград, працював на різних роботах за німецької окупації, у 1943 році – коректором газети “Кіровоградські вісті”, тоді ж вступив до Національно-трудового союзу нового покоління, НТСНП, організації, яка ставила мету повалення радянської влади шляхом підготовки та проведення збройного повстання і реставрацію буржуазного ладу, підтримував зв’язки з членами НТСНП Олегом Поляковим, Клавдієм Цигановим, Володимиром Крюковим, Поповим, Євгеном Островським, Мамуковим, виготовляв і розповсюджував листівки, закликаючи до боротьби з радянською владою, надавав свою квартиру для діяльності організації, створив молодіжну групу НТСНП у Кіровограді, був її керівником; при відступі німців евакуювався на захід, репатрійований із м.Братіслави, Словаччина”; витяг із переказу Негретова програми й статуту НТСНП: “Стосовно національної політики: Росія – країна багатонаціональна, але стержнем її є російський народ як найкультурніший, політично розвинений і творець російської державності; всі інші нацменшини, за винятком поляків і фінів, – які мають залишитись самостійними, – настільки знаходяться під культурним впливом росіян і так довго прожили з ними в одній державі, що відокремлення їх зовсім не є необхідним, навпаки, лиш у складі Російської держави вони зможуть розвиватись і творити свою самобутню культуру – вони абсолютно рівноправні з російським народом; інша справа з українцями і білорусами: їх взагалі не визнають за окрему націю від росіян, лідерів їхнього сепаратистського руху вважають політичними авантюристами, які грають на руку ворожим іноземним державам”). Засуджений 14.01.1946 військовим трибуналом Південно-західного округу військ ПВО до 15 років каторжних робіт з позбавленням громадянських прав на 3 роки та конфіскацією майна. Звільнений з табору 9.11.1955, у 1992 році проживав у м.Воркуті (Росія), помер 5.06.2004. Реабілітований 28.03.1994 військовою прокуратурою Західного регіону України. (П – 2721, 14123)