НЕГРЕТОВ ПАВЛО ІВАНОВИЧ

1923 р.н., м.Кіровоград, росіянин, освіта середня, член ВЛКСМ, без певних занять. Заарештований 28.08.1945 відділом контррозвідки “Смерш” 85-ої дивізії військ Прикордонно-внутрішньої охорони (“у липні 1941 року добровільно записався рядовим Червоної армії, у Дніпропетровську будував оборонні споруди, серед серпня під с.Чечеліївка Петрівського району потрапив у німецьке оточення, на грунті антирадянських, поразницьких переконань кинув зброю і вернувся в Кіровоград, працював на різних роботах за німецької окупації, у 1943 році – коректором газети “Кіровоградські вісті”, тоді ж вступив до Національно-трудового союзу нового покоління, НТСНП, організації, яка ставила мету повалення радянської влади шляхом підготовки та проведення збройного повстання і реставрацію буржуазного ладу, підтримував зв’язки з членами НТСНП Олегом Поляковим, Клавдієм Цигановим, Володимиром Крюковим, Поповим, Євгеном Островським, Мамуковим, виготовляв і розповсюджував листівки, закликаючи до боротьби з радянською владою, надавав свою квартиру для діяльності організації, створив молодіжну групу НТСНП у Кіровограді, був її керівником; при відступі німців евакуювався на захід, репатрійований із м.Братіслави, Словаччина”; витяг із переказу Негретова програми й статуту НТСНП: “Стосовно національної політики: Росія – країна багатонаціональна, але стержнем її є російський народ як найкультурніший, політично розвинений і творець російської державності; всі інші нацменшини, за винятком поляків і фінів, – які мають залишитись самостійними, – настільки знаходяться під культурним впливом росіян і так довго прожили з ними в одній державі, що відокремлення їх зовсім не є необхідним, навпаки, лиш у складі Російської держави вони зможуть розвиватись і творити свою самобутню культуру – вони абсолютно рівноправні з російським народом; інша справа з українцями і білорусами: їх взагалі не визнають за окрему націю від росіян, лідерів їхнього сепаратистського руху вважають політичними авантюристами, які грають на руку ворожим іноземним державам”). Засуджений 14.01.1946 військовим трибуналом Південно-західного округу військ ПВО до 15 років каторжних робіт з позбавленням громадянських прав на 3 роки та конфіскацією майна. Звільнений з табору 9.11.1955, у 1992 році проживав у м.Воркуті (Росія), помер 5.06.2004. Реабілітований 28.03.1994 військовою прокуратурою Західного регіону України. (П – 2721, 14123)