Сохранено 2862436 имен
Поддержать проект

Единая база данных жертв репрессий в СССР

Включает в себя информацию о людях, репрессированных государством в период с октября 1917-го по 1991 гг., данные о которых собраны воедино из сотен книг памяти, расстрельных списков и мартирологов. Уже сегодня доступно для поиска более миллиона справок о репрессированых, имена многих публикуются впервые.

Записей на странице:

Все записи на букву «К»

Всего записей: 347'407, страница 16172 из 17'371
Кожухар Василь Лукич
1893 р.н., с.Спея Тираспільського району (Молдова), молдаванин, освіта початкова, проживав у с.Добрянка Вільшанського району, без певних занять. У 1930 році розкуркулений, у 1933-ому засуджений особливою нарадою ДПУ УРСР до 3 років заслання у Західно- Сибірський край. Вдруге заарештований 14.09.1937 Вільшанським РВ НКВС ("у 1937 році повернувся із півночі, поселився у Добрянці, де періодично працював у колгоспі ім.Петровського - вихваляв капіталістичний лад і колишній царський, зводив наклепи на колгоспи і радвладу, захоплювався порядками в Румунії, мав намір нелегально перейти кордон у Румунію"). Засуджений 14.11.1937 НКВС та Прокуратурою СРСР до розстрілу, вирок виконано 29.11.1937. Реабілітований 28.04.1989 Кіровоградською облпрокуратурою. Брати Сава і Лук'ян у 1929 році розкуркулені й вислані на північ, звідки втекли й перейшли кордон у Румунію, сестри Марія і Марфа у 1933-ому також втекли у Румунію. (П - 11329)
Козяр Олександра Іванівна
1895 р.н., с.Піддубці Луцького району Волинської області, українка, письменна, проживала тимчасово у с.Солгутове Гайворонського району, прибиральниця на ст.Гайворон. Заарештована 17.07.1937 оперативним відділом УДБ НКВС ст.Гайворон (контрреволюційна агітація: "дочка волосного старости, в Росію прибула у 1915 році як біженка, лишивши там родичів і своє куркульське господарство; поширювала антирадянські вигадки: "Правителі сидять у Москві, добре їдять, одягаються, а людей бідних обманюють і змушують працювати задарма; випускають позику і змушують насильно підписуватись, тоді як від цієї позики для народу ніякої користі немає"; "У Москву приїхала іноземна делегація, стала вимагати в Сталіна негайно відновити церкви, дати право вільно молитись православним людям, припинити колективізацію, роздати бідним землю, худобу, а куркулям повернути відібране у них майно, а в кого були зруйновані хати - відбудувати; гляньте лиш, скільки людей з голоду загинуло, скільки хат спустошених стоїть - на імперіалістичній війні не загинуло стільки, як тепер померло; і відповісти делегації нічого не міг Сталін"; "Ви думаєте, що троцькістів і зінов'євців розстріляли? якби це було так, то на другий же день від комуністів нічого не лишилось би - Німеччина пішла б війною і знищила б Радянський Союз"). Засуджена 31.08.1937 трійкою УНКВС Київської області до 10 років ув'язнення у виправно-трудових таборах. Реабілітована 20.05.1989 Кіровоградською облпрокуратурою. (П - 9189)
Кокош Семен Филимонович
1888 р.н., с.Миньківці Дунаєвецького району Хмельницької області, українець, освіта вища, проживав у с.Могильне Гайворонського району, агроном бурякорадгоспу. У 1930 році арештовувався Уманським окружним відділом ДПУ, звинувачувався в «політичному бандитизмі, здійсненні нальотів", виправданий. Вдруге заарештований 27.07.1937 Гайворонським РВ НКВС ("працюючи на керівних посадах у Могильнянському бурякорадгоспі, займався шкідницькою діяльністю, спрямованою на зниження урожайності сільськогосподарських культур і знищення поголів'я худоби, разом з іншими пиячив, розкрадав соціалістичну власність, затискував критику, стахановський рух, знущався над робітниками, висловлював контрреволюційні вигадки"). Засуджений 1741.1937 НКВС та Прокуратурою СРСР до розстрілу, вирок виконано 13.12.1937. Реабілітований 24.02.1961 Верховним судом УРСР. (П - 5409)
Колісниченко Василь Пантелійович
1910 р.н., с.Семидуби, українець, неписьменний, військовослужбовець в районі озера Середнє Куйто (нині Карелія, Росія), призваний у 1941 році Медвежогірським райвійськкоматом Карело-Фінської РСР, червоноармієць мінометного взводу 118-го стрілецького полку 54-ої стрілецької дивізії. У 1940 році за хуліганство був засуджений до 1 року неволі. Справу заведено контррозвідкою "Смерш" 54-ої стрілецької дивізії після вбивства Колісниченка 5.10.1943 ("у серпні-жовтні 1943 року схиляв червоноармійців Івана Басова з Тульської області й Ігоря Биткова з Вологодщини до спільного переходу фронту на бік фінів; довідавшись, що Битков доповів про зрадницькі наміри командирові роти, 5.10.1943 під північ на посту переднього краю оборони Колісниченко накинувся на Биткова і намагався його задушити, потім кинувся тікати, Битков прийшов до свідомості, схопив гвинтівку й зробив услід втікачеві 4 постріли, на які прибіг командир взводу старший лейтенант Іван Насальський і дав чергу з автомата"). Управлінням контррозвідки "Смерш" Карельського фронту 16.02.1944 справу припинено. (П - 4927)