КОМАШКО ВОЛОДИМИР ЕМІЛЬОВИЧ

1894 р.н., м.Кіровоград, українець (за іншими даними німець), освіта вища (Тбіліський інженерно-меліоративний інститут), член ВКП(б) з 1920 року, проживав у м.Тифліс (нині Тбілісі, Грузія), старший інженер-інспектор тресту Грузхарчобуд. Заарештований 13.12.1935 першим відділом управління НКВС Грузинської РСР (“незаконно народжений син колишнього власника чавуно-ливарного заводу німця Бургарда Еміля Ебергардовича, у 1907 році разом з матір’ю, українкою, артисткою, яка вийшла заміж за Попова, переїхали у Новочеркаськ, де закінчив гімназію, був призваний до царської армії, у 1915 році потрапив у австрійський полон, у 1918-ому вернувся в Новочеркаськ, працював у міській управі, у 1920-28 був на політроботі в Червоній армії; на заняттях гуртка з вивчення історії партії при обговоренні питання про впорядкування та обладнання червоної кімнати запитав, чи не Троцькому належить лозунг “Пролетарі – на коня!”, хоча знав, що червона кіннота була створена партією Леніна-Сталіна наперекір Троцькому – вихваляв роль Троцького у громадянській війні порівняно з роллю Сталіна”). Особливою нарадою НКВС СРСР 20.03.1936 справу припинено, з-під варти звільнений. Реабілітований 1.07.1964 трибуналом Закавказького військового округу. Вдруге, працюючи перекладачем при адміністрації залізничного вузла у м.Ерфурт, Німеччина, заарештований 11.01.1946 відділом контррозвідки “Смерш” управління радянської військової адміністрації федеральної землі Тюрінгія (“у серпні 1941 року як військовий інженер був мобілізований у Червону армію, 28.06.1942 в районі м.Керчі, Крим, потрапив до німецького полону, до вересня 1943-го служив у німців перекладачем, згодом як німець був звільнений із табору військовополонених і виїхав до Німеччини, прийняв німецьке громадянство, а після закінчення війни не бажав вертатись у Радянський Союз; висловлював антирадянські видумки стосовно матеріальних умов життя в СРСР”). Засуджений 28.06.1946 військовим трибуналом 8-ої гвардійської Армії до 10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах з позбавленням звання військового інженера 2-го рангу, громадянських прав на 5 років та конфіскацією майна. Звільнений 18.09.1954. Реабілітований 24.09.1964 трибуналом Московського військового округу. (П – 7860)