Кульчицький Петро Тихонович

1891 р.н., м.Новомиргород, українець, освіта вища, проживав у селищі Часів Яр Артемівської міськради Донецької області, робітник заводу ім.Артема. Заарештований 6.08.1927 Артемівським окрвідділом ДПУ, етапований у Новомиргород, 29.09.1927 дав підписку про невиїзд, звільнений з-під варти, але оскільки виїхав на Донбас, то оголошено розшук, а 26.12.1928 заарештовано повторно Зінов’євським окрвідділом ДПУ (“у 1918 році, працюючи техніком заводу “Новаль” м.Миколаєва, став членом “Просвіти”, брав участь в українському націоналістичному русі; у 1919-ому був учасником повстання проти радвлади, а коли Новомиргород зайняли радянські війська, підтримував зв’язок із Черкаським повстанкомом і отаманом Юрком Тютюнником, за викликом отамана Кваші протягом 3 годин у с.Рейментарівці бесідував із Тютюнником й отримав доручення організувати загін; у квітні 1920 року разом із братом Павлом, Григорієм Ніколенком та іншими створили загін, який діяв у районі населених пунктів Лип’янка, Златопіль, Глодоси, Умань, Звенигородка, Мала Калигірка, вели бої проти червоних, роззброювали їх, у травні 1920-го здійснили наліт на Малу Виску, кликали на допомогу загін Пилипа Чорного із Виноградівки; Тютюнник, проходячи через Новомиргород, залишив Кульчицькому 30 тисяч рублів для розвою повстанського руху; полковником Зінченком, начальником Черкаської округової міліції, призначений на посаду начальника міліції Златополя, використав її для формування петлюрівського загону, згодом, забравши коней і зброю, зник із Златополя; у вересні 1920-го допомагав збирати повстанський загін отаману Залізняку-Коваленку, в якому зайняв посаду начальника штабу, а брат Павло завгоспом, з загоном Залізняка приєднувався до загону отамана Гризла, де також був начштабу; після ліквідації загону жив у с.Антонівці Звенигородського повіту під видуманим прізвищем Мерович; 5-им з’їздом Рад був амністований і вернувся в Новомиргород; після амністії взявся за організацію Української автокефальної церкви у с.Лип’янці й Новомиргороді: “Церква в наш час є єдиним засобом пробудження в масах національного самоусвідомлення”; останнім часом переїхав у Часів Яр – підтримує зв’язок з колишніми петлюрівцями”). Засуджений 25.03.1929 колегією ОДПУ до 10 років ув’язнення у концтаборі на Соловках. Реабілітований 12.01.1994 Кіровоградською обласною прокуратурою. (14114 – П)